By Софія Коваль 
У січні 2026 року ядерні країни — їх дев’ять — тримали близько 12 187 боєголовок. Бойовий запас, який можна застосувати, менший: орієнтовно 9745. Решта вже знята з чергування й чекає на розбирання.
П’ять держав визнані ядерними за Договором про нерозповсюдження 1968 року: США, Росія, Велика Британія, Франція, Китай. Ще чотири зброю мають, але в «клубі п’яти» не сидять: Індія, Пакистан, КНДР і Ізраїль, який офіційно нічого не підтверджує.
Росія й США разом тримають близько 83% бойового запасу і майже 86% усього інвентарю. Решта сімка — інша ліга за обсягом, але вже не «дрібниця на полях».
Хто взагалі вважається ядерною державою
Слово «ядерні» липне до трьох різних полиць, і їх постійно звалюють в одну купу. На першій — офіційні ядерні держави ДНЯЗ: ті п’ять, що випробували заряд до 1 січня 1967-го. На другій — країни, які зброю зібрали пізніше й до договору як неядерні не приєдналися або з нього вийшли. На третій — господарі чужих бомб: самі заряд не роблять, але тримають американські B61 на своїй землі.
Бельгія, Німеччина, Італія, Нідерланди й Туреччина — не ядерні країни. Вони учасники nuclear sharing НАТО. На європейських базах лежить орієнтовно сотня американських авіабомб. Велика Британія у 2025-му заявила, що купить 12 літаків F-35A під ті самі бомби й зайде в цю схему окремим рядком, маючи при цьому власні боєголовки на підводних човнах.
Білорусь з 2023-го приймає російську нестратегічну зброю. Це теж не робить Мінськ десятим членом клубу. Заряд чужий, рішення про пуск — не в місцевому генштабі.
Володіти боєголовкою, приймати чужу на зберігання й уміти швидко зібрати свою — три різні статуси. Плутанина між ними народжує фейкові «списки з 15 країн».
Скільки боєголовок у кого на початок 2026-го
Цифри нижче — оцінки SIPRI і Федерації американських науковців на січень 2026-го. Жодна країна, крім частково США, не викладає повний паспорт арсеналу. «Розгорнуті» — на ракетах і бомбардувальниках просто зараз. «Бойовий запас» — усе, що військове відомство тримає для застосування. «Інвентар» додає вже списані, але ще цілі заряди.
| Країна | Перше випробування | Бойовий запас | Весь інвентар | Статус ДНЯЗ |
|---|---|---|---|---|
| Росія | 29 серпня 1949 | 4 400 | 5 420 | ядерна сторона |
| США | 16 липня 1945 | 3 700 | 5 042 | ядерна сторона |
| Китай | 16 жовтня 1964 | 620 | 620 | ядерна сторона |
| Франція | 13 лютого 1960 | 290 | 370 | ядерна сторона |
| Велика Британія | 3 жовтня 1952 | 225 | 225 | ядерна сторона |
| Індія | 18 травня 1974 | 190 | 190 | поза договором |
| Пакистан | 28 травня 1998 | 170 | 170 | поза договором |
| Ізраїль | не підтверджено | ≈ 90 | ≈ 90 | поза договором |
| КНДР | 9 жовтня 2006 | ≈ 60 | ≈ 60 | вихід з договору |
Джерела оцінок: sipri.org, fas.org.
Ключові цифри на січень 2026. У світі 12 187 боєголовок, 9745 у бойовому запасі, близько 4012 уже «на стійці». На високій готовності, з пуском за лічені хвилини, сидять 2100–2200 зарядів — майже всі російські й американські, дрібніше французькі та британські. Китай і Індія почали час від часу тримати невелику кількість на ракетах і в мирний час. Пік холодної війни — понад 70 000. Дно вже позаду: бойові запаси знову повзуть угору.
П’ять «законних» і четверо «з вулиці»
США відкрили епоху випробуванням «Трініті» 16 липня 1945-го й досі єдині застосували ядерну зброю в війні. Арсенал зменшують повільно: бойовий запас близько 3700, плюс понад 1300 списаних. У Європі розгорнуто орієнтовно 100 нестратегічних B61.
Росія лишається першою за інвентарем — 5420, якщо рахувати чергу на демонтаж. Бойовий запас близько 4400, з них майже 1800 стратегічних уважають розгорнутими. Нестратегічні, за оцінками, лежать на складах, не на пускових. Модернізація йде важко: були збої випробувань «Сармата», санкції, конкуренція бюджетів. Ракети «Орєшнік» у 2026-му били по Україні в звичайному спорядженні; під них будують передову базу в Білорусі.
Китай росте найшвидше. За рік запас піднявся з приблизно 600 до 620. У північних полях уже стоять сотні шахт, на сході готують ще десятки. Пентагон раніше малював «близько 1000 до 2030-го». Навіть тоді це буде чверть нинішнього російського чи американського запасу. Більшість китайських зарядів досі в централізованих сховищах, не на ракетах.
Франція тримає близько 290 бойових і ще десятки списаних. У березні 2026-го Емманюель Макрон оголосив збільшення арсеналу й припинення публічних звітів про його розмір. Британія бойовий запас у 2025-му, схоже, не наростила, але стелю вже підняла до «не більше 260» і перестала називати точну цифру. Обидві країни сидять на морському стримуванні: човни з балістичними ракетами.
Індія, Пакистан, Ізраїль, КНДР
Індія після «усміхненого Будди» 1974-го довго грала в «мирний вибух», а 1998-го вже не грала. Зараз близько 190 зарядів, майже всі на складах. Виняток — невелика кількість на підводному човні під час патрулювання. Ісламабад відповідає приблизно 170-ма й накопичує матеріал, з якого запас може вирости. Жодна з цих боєголовок, за оцінками, щодня не сидить на ракеті.
Ізраїль обрав двозначність: ні підтвердити, ні спростувати. Оцінка тримається біля 90. У 2025-му біля Дімони знову ожило будівництво — аналітики обережно пов’язують його з ядерною інфраструктурою. КНДР після шести випробувань могла зібрати близько 60 зарядів і має матеріал ще принаймні на 30. Цифра зростає, точність — найгірша в усій таблиці.
Хронологія ключових подій
Рік: 1945 — США, «Трініті», потім Хіросіма й Нагасакі.
Рік: 1949–1964 — СРСР, Британія, Франція, Китай заходять у клуб.
Рік: 1968 / 1970 — підписання й набуття чинності ДНЯЗ.
Рік: 1991–1996 — Україна, Білорусь і Казахстан передають радянську зброю Росії; ПАР сама розбирає свій арсенал.
Рік: 1998 / 2006 — відкриті випробування Пакистану; перший вибух КНДР.
Рік: 5 лютого 2026 — спливає New START, останній договір, що обмежував стратегічні сили США й Росії.
Україна, ПАР і ті, хто вийшов з гри
Після розпаду СРСР на українській землі опинився третій арсенал планети: близько 1900 стратегічних боєголовок, 176 міжконтинентальних ракет, 44 бомбардувальники. Оперативний контроль завжди був у Москві. Це не українська конструкторська школа з нуля, як у Преторії. Але фізично заряди стояли тут, і Київ міг теоретично спробувати їх «націоналізувати» — ціною ізоляції й ризику аварії.
1 червня 1996-го останню боєголовку вивезли до Росії. Будапештський меморандум грудня 1994-го дав письмові гарантії безпеки від США, Британії та Росії в обмін на приєднання до ДНЯЗ як неядерної держави. Казахстан і Білорусь пройшли той самий коридор. Південна Африка — окремий випадок: єдина країна, що сама розробила заряд і сама його знищила до вступу в договір 1991-го.
За моїм досвідом розмов про «якби Україна залишила бомбу», у цій фразі майже завжди плутають три речі: наявність ракет на території, коди пуску й промисловість повного циклу. Перше було. Друге — ні. Третє довелося б будувати роками під санкціями. У нашій практиці ця різниця важливіша за гасло.
Міф: «Ядерних країн насправді п’ять, решта — пропаганда» або навпаки: «Японія, Іран і Німеччина вже в клубі».
Реальність: Дев’ять держав мають зібрану зброю. Іран на початок 2026-го лишається пороговою країною, не дев’ятою ядерною. Японія й Республіка Корея мають цивільний цикл і інженерну школу, з якої теоретично можна швидко зібрати заряд, але політичного рішення й випробування немає. Німеччина приймає американські бомби, своїх не виробляє.
Що зламалося в правилах у 2026-му
New START 5 лютого 2026-го помер за розкладом: договір дозволяв лише одне продовження, його вже використали 2021-го. Інспекції стояли з ковіду, Росія 2023-го «призупинила» участь, обмін даними зів’яв. Ліміти — 1550 розгорнутих стратегічних боєголовок, 700 носіїв — більше нікого юридично не тримають. Путін пропонував рік тримати цифри без перевірок. Вашингтон відповів розмовою про нову, ширшу угоду з Китаєм у кадрі.
Що змінилось у 2026. Уперше за десятиліття стратегічні сили двох найбільших арсеналів живуть без взаємного стельового договору. Франція й Британія ховають точні цифри. Китай додає шахти швидше за всіх. Індія підсаджує частину зарядів на човни. Росія виносить подвійного призначення ракети ближче до Європи. Це ще не нова гонка 1960-х, але стежка туди вже втоптана.
ДНЯЗ лишається каркасом: п’ять офіційних, решта світу — без зброї, натомість доступ до мирного атома. Договір про заборону ядерної зброї 2017 року ядерні держави ігнорують. На папері світ досі «роззброюється». У шахтах і на верфях — модернізується.
Ризик. Оцінки КНДР, Ізраїлю, Пакистану й навіть Китаю ходять коридором у десятки боєголовок. Публічна таблиця — не інвентарний акт. Висока готовність 2100+ зарядів означає, що помилка радара чи збій зв’язку має хвилини, не дні. Після кінця New START немає обов’язкового взаємного підрахунку носіїв. Мовчання тут не нейтральне: воно саме стає чинником нестабільності.
Список ядерних країн у 2026-му короткий і впертий: дев’ять імен, два гіганти, один спринтер, шість середніх і малих, плюс кілька баз, де лежить чужа бомба. Наступне ім’я в цьому зошиті з’явиться не через статтю в інтернеті, а через випробування або офіційне зізнання. Доти лінійка лишається такою, якою її намалювали Стокгольм і Вашингтон цієї зими — з усіма застереженнями, без яких цифри брешуть уже на другому рядку.