By Софія Коваль 
Сап це зоонозна бактеріальна інфекція, яку спричиняє Burkholderia mallei. Вона переважно вражає коней, ослів і мулів, але може передаватися людині через контакт із хворими тваринами.
Хвороба відома з давніх часів і раніше була поширена по всьому світу. Сьогодні вона рідкісна в Європі та Північній Америці, але зберігається в окремих регіонах Азії, Близького Сходу, Африки та Південної Америки. Без лікування летальність може сягати майже 100 %.
Сап звучить архаїчно, наче щось із підручників історії медицини. Проте ця інфекція досі існує і залишається в списку особливо небезпечних патогенів. Вона здатна викликати тяжкий сепсис, множинні абсцеси та ураження внутрішніх органів.
Розберемо, що саме являє собою сап, як він передається, які симптоми виникають у людей і тварин, і чому сучасна медицина ставиться до нього з особливою обережністю.
Збудник і шляхи зараження
Збудником сапу є грамнегативна паличка Burkholderia mallei. Цей мікроорганізм є облігатним патогеном ссавців і не здатен довго виживати у зовнішньому середовищі поза організмом хазяїна. Він еволюційно походить від близького родича Burkholderia pseudomallei, який викликає меліоїдоз.
Основне джерело інфекції — хворі непарнокопитні: коні, віслюки, мули, рідше верблюди. Тварини виділяють бактерії з носовим слизом, гноєм із виразок на шкірі, іноді з сечею та калом.
Людина заражається переважно контактним шляхом — через пошкоджену шкіру або слизові оболонки. Рідше можливе зараження при вдиханні аерозолю (особливо в лабораторних умовах) або через забруднену воду та корм. Передача від людини до людини практично не відбувається.
До групи ризику входять ветеринари, конюхи, працівники ферм, лабораторні спеціалісти та всі, хто контактує з потенційно хворими тваринами.
Ключові факти
- Збудник: Burkholderia mallei
- Основні хазяї: коні, віслюки, мули
- Інкубаційний період у людини: 1–5 днів (рідше до 2–3 тижнів)
- Форми: гостра і хронічна
- Летальність без лікування: дуже висока
Клінічні прояви у людей
Гострий сап починається раптово. Температура піднімається до 38–40 °C з ознобом, з’являється сильний головний біль, біль у м’язах і суглобах. У місці проникнення збудника утворюється первинний афект — папула, яка швидко перетворюється на виразку з гнійним вмістом.
Далі розвивається лімфангіт і лімфаденіт. На шкірі з’являються множинні пустули, які розкриваються з утворенням виразок. Можливі абсцеси в м’язах, легенях, печінці, селезінці. При ураженні легень виникає кашель із гнійно-кров’янистою мокротою, задишка, біль у грудях.
Хронічна форма протікає повільніше. Можливі шкірні, легеневі або носові варіанти. Хворий худне, слабшає, періодично піднімається температура. Без лікування процес поступово прогресує і часто закінчується генералізованим сепсисом.
Міф vs Реальність
Міф: Сап — це вже повністю викорінена хвороба минулого.
Реальність: У більшості розвинених країн її дійсно ліквідували, але в окремих регіонах Азії, Близького Сходу, Африки та Південної Америки спалахи серед тварин продовжують реєструватися. Ризик завезення залишається через міжнародну торгівлю конями.
Діагностика і лікування
Діагностика базується на епідеміологічному анамнезі (контакт із тваринами), клінічній картині та лабораторних дослідженнях. Збудника виділяють із гною, крові, мокроти. Використовують бактеріологічний посів, ПЛР, серологічні тести та алергічну пробу з малеїном.
Лікування обов’язково проводиться в умовах ізоляції в інфекційному стаціонарі. Основою є комбінована антибіотикотерапія. Часто застосовують карбапенеми (іміпенем, меропенем) або цефтазидим внутрішньовенно, а потім переходять на пероральні препарати (ко-тримоксазол, доксициклін) на тривалий термін — від кількох тижнів до місяців.
Хірургічне дренування абсцесів проводять дуже обережно, щоб уникнути розповсюдження інфекції. Підтримувальна терапія включає дезінтоксикацію та симптоматичні засоби.
Важливе попередження
Будь-який підозрілий випадок із високою температурою, виразками та контактом із кіньми потребує негайного звернення до лікаря. Сап внесено до переліку особливо небезпечних інфекцій і потенційних агентів біологічної зброї. Самолікування категорично протипоказане.
Ситуація у світі та в Україні
У більшості країн Європи, Північної Америки та Австралії сап ліквідовано десятиліття тому завдяки жорсткому ветеринарному контролю, вибракуванню хворих тварин і карантинним заходам. В Україні хвороба серед коней не реєструється з 1940-х років.
Водночас спалахи продовжують виникати в Ірані, Індії, Пакистані, Монголії, Бразилії та деяких країнах Близького Сходу. Міжнародна торгівля конями створює ризик завезення. Всесвітня організація охорони здоров’я тварин (WOAH) вимагає тестування перед переміщенням тварин між країнами.
Для людей природне зараження сьогодні — велика рідкість. Більшість зафіксованих випадків за останні десятиліття пов’язані з лабораторними аваріями або професійним контактом у ендемічних регіонах.
Цікаво знати
Burkholderia mallei вважається одним із найстаріших відомих біологічних агентів, які використовували у війнах. Ще в Першу світову війну робилися спроби заражати ворожих коней. Саме тому патоген залишається під суворим контролем у лабораторіях рівня біобезпеки 3.
Профілактика
Основний спосіб захисту — суворий ветеринарний контроль поголів’я, своєчасна діагностика та вибракування хворих тварин. Людям, які працюють із конями в потенційно небезпечних регіонах, необхідно використовувати засоби індивідуального захисту, уникати контакту з виділеннями тварин і дотримуватися гігієни.
Вакцини для людей і тварин наразі немає. Тому ключову роль відіграє епідеміологічний нагляд і швидке реагування на підозрілі випадки.
Сап залишається нагадуванням про те, наскільки тісно пов’язані здоров’я тварин і людей. Навіть рідкісні хвороби можуть повернутися, якщо ослабнути контроль. Усвідомлення ризиків і дотримання простих правил безпеки — найкращий захист.