By Софія Коваль 
ДРГ це диверсійно-розвідувальна група — компактний підрозділ спеціального призначення, який діє глибоко в тилу противника. Основне завдання — збір розвідданих і проведення точкових диверсій, що дезорганізують логістику, зв’язок і тилові структури ворога.
Група зазвичай налічує від трьох до дванадцяти бійців. Вони працюють автономно, часто тижнями, покладаючись на прихованість і високу підготовку, а не на чисельну перевагу.
У сучасних умовах, особливо під час війни в Україні, такі формування стали важливим елементом гібридних дій з обох боків лінії фронту.
Коли чуєш абревіатуру ДРГ у новинах чи розмовах військових, одразу з’являється відчуття небезпеки. Це не просто «розвідники». Це маленькі команди, які вміють проникати туди, куди великі підрозділи не дістануться, і завдавати шкоди, непропорційної своєму розміру. Розуміння, що стоїть за цими трьома літерами, допомагає і військовим, і звичайним людям краще орієнтуватися в сучасній війні.
За моїм досвідом спілкування з людьми, які пережили спроби проникнення на прикордонні, саме відсутність чіткого розуміння поняття часто породжує зайву паніку або, навпаки, небезпечну безпечність.
Розшифровка і суть поняття
ДРГ розшифровується як диверсійно-розвідувальна група. Це штатний підрозділ сил спеціального призначення сухопутних військ або флоту. Головна відмінність від звичайної розвідки полягає в подвійній природі завдань: не лише спостерігати і повідомляти, а й активно руйнувати.
Чисельність групи рідко перевищує двадцять осіб, найчастіше працює склад із трьох–дванадцяти бійців. Такий розмір дає максимальну маневреність і зменшує шанси бути виявленими. Кожен член групи — універсал з вузькою спеціалізацією: командир, розвідник, сапер-підривник, снайпер, зв’язківець, медик.
Вони здатні діяти автономно тривалий час, живлячись місцевими ресурсами і використовуючи лише те спорядження, яке несуть на собі. Зв’язок з базою часто обмежений або повністю відсутній, тому рішення приймаються на місці.
Ключові цифри
Типовий склад — 3–12 осіб. Дальність проникнення може сягати десятків кілометрів за лінію фронту. Час автономної роботи — від кількох днів до кількох тижнів. Підготовка включає мінно-підривну, парашутну, альпіністську, підводну та психологічну складові.
Історичні корені: від Другої світової до сучасності
Концепція малих груп, які діють у тилу, існувала задовго до появи сучасної абревіатури. Під час Другої світової війни німецькі війська створювали «ягдкоманди» — винищувальні команди для боротьби з партизанами. Ці невеликі мобільні загони імітували партизанську тактику, щоб вистежувати і знищувати підпільні формування.
Радянська сторона швидко перейняла досвід. У післявоєнні роки подібні групи активно використовували проти національно-визвольних рухів у Західній Україні та Прибалтиці. Пізніше, у період Холодної війни, радянський Спецназ ГРУ відшліфував тактику в Афганістані, де малі групи перехоплювали каравани і проводили рейди в горах.
Британські SAS у Малайї та американські «Зелені берети» у В’єтнамі розвивали схожі підходи, доводячи ефективність малих автономних підрозділів у асиметричних конфліктах.
Хронологія ключових подій
1941–1942: поява німецьких ягдкоманд для контрпартизанських дій.
1945–1955: активне застосування радянських груп проти опору в Україні та Балтії.
1950–1960-ті: формування штатних розвідувально-диверсійних підрозділів у ГРУ.
1979–1989: широке використання в Афганістані.
2022–2026: масове застосування в російсько-українській війні з обох сторін.
Структура, підготовка і тактика
Типова ДРГ будується за принципом універсальності. Командир приймає рішення в умовах повної ізоляції. Розвідники ведуть спостереження і фіксують об’єкти. Сапери готують і закладають вибухівку. Снайпер прикриває відхід. Зв’язківець забезпечує передачу даних, коли це можливо.
Підготовка бійців включає мінно-підривну справу, вогневу і фізичну підготовку, психологічну стійкість, парашутну, підводну та альпіністську практику. Вони вчаться маскуватися під місцевих жителів, орієнтуватися без сучасних навігаторів і виживати в екстремальних умовах.
Тактика будується на прихованості. Група уникає лобових зіткнень. Основний удар — раптовий і точковий: підрив мосту, складу пального, вузла зв’язку чи знищення командного пункту. Після виконання завдання — швидкий відхід і зникнення.
Основні завдання ДРГ
Класичний перелік завдань залишається майже незмінним десятиліттями, хоча технології змінили способи виконання.
- Збір розвідданих про дислокацію військ, склади, маршрути постачання, укріплення.
- Виведення з ладу військових і промислових об’єктів.
- Дезорганізація транспорту і зв’язку.
- Поширення паніки серед військ і населення противника.
- У окремих випадках — ліквідація ключових осіб командного складу.
У сучасній війні до класичних завдань додалося використання FPV-дронів, засобів радіоелектронної боротьби та супутникового зв’язку. Групи стали ще небезпечнішими завдяки можливості завдавати ударів на відстані без безпосереднього контакту.
Міфи vs Реальність
Міф: ДРГ — це завжди велика група в камуфляжі з автоматами напоготові.
Реальність: Найчастіше це 3–6 осіб у цивільному або в формі, що імітує місцеві підрозділи. Вони намагаються не виділятися.
Міф: Якщо група проникла — вона вже виконала завдання.
Реальність: Багато груп виявляють і знищують ще на етапі проникнення завдяки пильності цивільних і роботі розвідки.
ДРГ у російсько-українській війні
З 2022 року термін став частиною щоденного лексикону. Російські групи регулярно намагалися проникати через північний кордон на Сумщині, Харківщині та Чернігівщині. Їхні завдання варіювалися від розвідки до спроб підпалів, закладення вибухівки та створення інформаційного ефекту.
Українські Сили спеціальних операцій і підрозділи Головного управління розвідки відповідали симетричними та асиметричними діями, проводячи рейди на територію противника. Станом на 2025–2026 роки активність класичних російських ДРГ на прикордонні помітно знизилася. Ворог частково перейшов до тактики малих штурмових груп і використання дронів.
Водночас загроза не зникла. Окремі спроби проникнення фіксуються, особливо в прикордонних районах. Саме тому пильність цивільного населення залишається важливим елементом оборони.
Як розпізнати ДРГ і що робити цивільним
Головне правило — ніколи не намагатися затримати групу самостійно. Це підготовлені люди, які можуть застосувати зброю без вагань. Ваше завдання — зберегти дистанцію, зафіксувати деталі і швидко передати інформацію.
Ознаки, на які варто звертати увагу в сукупності:
- група з кількох осіб, які погано орієнтуються на місцевості;
- виражений російський акцент або невпевнене володіння українською;
- цивільний одяг, що виглядає брудним або нетиповим, або форма з нехарактерними деталями (наприклад, чорні берці);
- прохання показати дорогу, дати телефон або воду;
- надмірна цікавість до інфраструктурних об’єктів, мостів, військових частин;
- транспорт без номерів або з підозрілими позначеннями.
Практичний чек-лист дій
- Зберігайте спокій і дистанцію (бажано 50–100 метрів і більше).
- Зафіксуйте час, точне місце, кількість осіб, зовнішність, одяг, транспорт, напрямок руху.
- Не показуйте документи, не підказуйте дорогу, не давайте телефон.
- Не робіть фото чи відео відкрито, якщо це може вас видати.
- Негайно повідомте: 102 (поліція), чат-бот СБУ в Telegram або гарячу лінію СБУ.
- Після повідомлення відійдіть у безпечне місце і не поширюйте інформацію в соцмережах.
Важливе попередження
Спроба самостійно «перевірити документи» або затримати підозрілих осіб може коштувати життя. Професійні диверсанти навчені реагувати миттєво. Передайте інформацію тим, хто має повноваження і підготовку.
У прикордонних областях багато хто вже навчився помічати дрібниці: незнайомців із великими рюкзаками, які питають дорогу до об’єктів, яких місцеві ніколи не шукають, або автомобілі з «мертвими» логотипами фірм. Саме така пильність не раз зривала плани груп на ранньому етапі.
ДРГ залишаються одним із найнебезпечніших і водночас найефективніших інструментів сучасної війни. Вони доводять, що сила не завжди в кількості. Маленька, добре підготовлена команда здатна змінити ситуацію на великій ділянці фронту. Для цивільних головне — знати, як виглядає загроза, і мати чіткий алгоритм дій. Тоді навіть у найнапруженіші моменти можна зберегти холодну голову і допомогти тим, хто стоїть на захисті.