By Софія Коваль 
Сергій Бондар — майор Повітряних сил ЗСУ, заступник командира ескадрильї 40-ї бригади тактичної авіації «Привид Києва», який віддав життя за Україну 23 серпня 2025 року. Він літав на МіГ-29, виконав понад сто бойових вильотів і став одним із тих, хто щодня захищав наше небо від ракет і дронів.
Його шлях — від хлопчика, що склеював моделі літаків у Кропивницькому, до досвідченого льотчика з позивним «Скіф». Сергій повернувся в стрій уже після пенсії, бо не міг сидіти осторонь, коли гинули молодші побратими.
У невеликій кімнаті кропивницької квартири колись стояв справжній музей авіації. Маленький Сергій годинами розкладав на підлозі збірні моделі, склеював фюзеляжі, розфарбовував крила. Батьки купували нові набори, сестра Ольга спостерігала, як брат живе однією-єдиною мрією. Він не просто грався. Він уже тоді знав, що небо стане його долею.
Сергій Вікторович Бондар народився 29 березня 1979 року в тодішньому Кіровограді. Закінчив гімназію «Інтелект», де математика і фізика давалися йому легко. У 17 років він уже твердо вирішив: буде військовим льотчиком. У 1996-му вступив до Харківського інституту Військово-Повітряних Сил (нині Національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба). Через рік потрапив на льотну практику в 203-тю авіаційну бригаду. Там його зустрів інструктор Сергій Шульгін, який згадував пізніше: «Це був мій крайній курсант. Сергій був дуже толковим, хотів літати, прагнув у небо».
У 2000 році він випустився з відзнакою. Молодий лейтенант почав службу в бомбардувальному полку на аеродромі Канатове. Потім літав у Василькові. До 2010-го віддав авіації майже півтора десятиліття, після чого вийшов на пенсію. Але небо не відпустило.
Хронологія ключових подій
29 березня 1979 — народження в Кропивницькому
1996–2000 — навчання в Харківському інституті ВПС, перші польоти на Л-39
2000–2010 — служба в бомбардувальному полку, льотчик винищувальної авіації
2010 — вихід на пенсію
2022 — навчання бійців ТрО керувати дронами, викладання в льотній академії
2023 — повернення в 40-ту бригаду «Привид Києва», відновлення навичок на Л-39 і МіГ-29
6 червня 2025 — нагородження орденом Богдана Хмельницького III ступеня
23 серпня 2025 — загибель під час заходу на посадку після бойового завдання
Після звільнення зі служби Сергій працював викладачем у Національному авіаційному університеті та в Українській державній льотній академії в Кропивницькому. Читав фізико-математичні дисципліни, інформаційні технології в авіаційних системах. Паралельно закінчив магістратуру за спеціальністю «Авіаційний транспорт». Колеги згадують його як відповідального офіцера, який глибоко цікавився технікою.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, він одразу пішов у військкомат. Льотчиків тоді ще не брали масово, тож кілька місяців навчав цивільних і військових керувати безпілотниками. У Victory Drones він був одним із перших інструкторів. Щотижня через його руки проходило до десяти людей. «Він завжди казав, що не шкодує, що повернувся», — згадує один із колег.
У 2023 році Сергій поновився в рідній 40-й бригаді тактичної авіації. Спочатку літав на навчально-бойових Л-39, потім знову сів за штурвал МіГ-29. Став заступником командира ескадрильї. Позивний «Скіф» — степовий, твердий, як земля під Кропивницьким — ідеально пасував йому.
Ключові цифри
- Понад 100 бойових вильотів
- Тисячі годин нальоту на МіГ-29 та інших типах
- 46 років — вік на момент загибелі
- 24 роки разом із дружиною Галиною
- Один із перших, хто застосовував західне озброєння на МіГ-29
Дружина Галина згадує, як вони познайомилися на День авіації на аеродромі. Прожили разом 24 роки. У них син і донька. Влітку 2025-го родина нарешті здійснила мрію — купила дачу і завела пасіку. Бджіл привезли з Василькова, від іншого пілота, який уже не повернувся. Сергій порівнював українців із бджолами: «Якщо не чіпати і не заважати — не чіпатимуть. А якщо полізеш у вулик — ужалять».
Він майже не розповідав про завдання. Якщо казав «іду на роботу» — це означало бойовий виліт. Якщо «на праці» — сидів на землі в частині. Останнього разу написав дружині, що відмовила система. Вона запитала, чи все гаразд. Він відповів: «Так, я живий, сів». Уранці його вже не стало. Літак розбився під час заходу на посадку після виконання завдання.
Особистий інсайт
За моїм досвідом роботи з історіями військових льотчиків, саме такі, як Сергій, тримають небо. Не молоді гарячі голови, а досвідчені люди, які вже раз віддали авіації молодість, а потім повернулися, бо інакше не могли. Він не шукав слави. Просто робив свою справу щодня, сотні годин у кабіні, де кожна помилка може стати останньою. І при цьому вмів мріяти про мирне життя — про пасіку, про викладання вже після перемоги, про інших підходів до виховання майбутніх пілотів.
Поховали майора 28 серпня 2025 року на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища в Кропивницькому. На прощанні генерал-майор Андрій Алімпієв сказав слова, які запам’яталися багатьом: Сергій завжди пишався молоддю, яка вже літає на F-16 і «Міражах», і мріяв повернутися до викладання з новими підходами. «Його останній політ, безумовно, виховуватиме покоління тих, хто житиме у вільній Україні».
Цікаво знати
Сергій був одним із тих, хто першим почав застосовувати західні зразки озброєння на радянських МіГ-29. Колеги з 40-ї бригади підкреслюють: він не просто літав — він постійно вчився і вчив інших. Навіть після повернення в стрій продовжував передавати досвід.
Нагороди майора Бондаря — орден Богдана Хмельницького III ступеня (6 червня 2025), відзнака Президента «За оборону України», численні відомчі відзнаки Міноборони. Він мав статус учасника бойових дій і ветерана війни.
Сьогодні, у 2026-му, його історія продовжує жити в спогадах родини, побратимів і тих, кого він навчав. Дружина Галина повторює слова чоловіка, які він говорив завжди: «Перемога буде. Завдяки нашим хлопцям і дівчатам. Для тих, хто вже не повернувся, ми не маємо права опускати руки».
Сергій Бондар залишив після себе не лише бойовий рахунок. Він залишив приклад людини, яка жила небом і померла в небі — саме там, де завжди хотіла бути. І поки українські пілоти піднімаються в повітря, позивний «Скіф» лунає як нагадування: небо України захищають ті, хто любить його більше за власне життя.