By Софія Коваль 
Су-27 — радянський важкий надзвуковий винищувач четвертого покоління, створений для завоювання переваги в повітрі. Він став прямою відповіддю на американський F-15 і досі залишається одним із найманевреніших бойових літаків світу.
Машина поєднує величезну дальність польоту, потужне озброєння та унікальну аеродинаміку, яка дозволяє виконувати фігури вищого пілотажу, недоступні більшості сучасних винищувачів. Саме ці якості зробили Су-27 основою цілої родини літаків і символом радянської, а згодом російської та української авіації.
Коли в кінці шістдесятих у СРСР зрозуміли, що американський F-15 Eagle стане серйозною загрозою, конструктори взялися за роботу. Результатом став літак, який не просто наздогнав західні аналоги, а в багатьох аспектах їх перевершив. Су-27 увійшов в історію як машина, здатна «танцювати» в повітрі з кутами атаки понад 90 градусів і при цьому зберігати контроль.
Як народжувався «Фланкер»
Робота над перспективним фронтовим винищувачем (ПФІ) стартувала 1969 року. Спочатку проєкт був спільним, але згодом його розділили на важкий і легкий варіанти. Важкий дістався ОКБ Сухого. Перший прототип Т-10 піднявся в небо 20 травня 1977 року. Льотчик-випробувач Володимир Іллюшин відчув, що машина ще «сира».
Ранні зразки мали серйозні проблеми з аеродинамікою та стійкістю. Кілька прототипів розбилися. Тоді конструктори пішли на радикальний крок — повністю переробили планер. Нова версія отримала позначення Т-10С. Її перший політ відбувся 20 квітня 1981 року. Саме ця машина стала основою серійного Су-27.
Серійне виробництво розгорнули 1982 року на заводі в Комсомольську-на-Амурі. Перші літаки почали надходити до частин у 1984–1985 роках. Офіційно на озброєння Су-27 прийняли лише 23 серпня 1990 року — після довгих державних випробувань. Загалом випустили близько 680–800 базових машин (без урахування пізніших модифікацій).
Хронологія ключових подій
- 1969 — початок програми ПФІ
- 20 травня 1977 — перший політ Т-10
- 20 квітня 1981 — перший політ Т-10С
- 1982 — старт серійного виробництва
- червень 1985 — початок експлуатації
- 23 серпня 1990 — офіційне прийняття на озброєння
- 1989 — демонстрація «кобри» на авіасалоні в Ле-Бурже
Аеродинаміка, яка змінила уявлення про маневреність
Головна родзинка Су-27 — інтегральна компоновка. Фюзеляж і крило працюють як єдине несуче тіло. Довгі напливи на передній кромці крила створюють потужні вихори на великих кутах атаки. Завдяки цьому літак зберігає керованість навіть тоді, коли інші машини вже зриваються в штопор.
Система керування — аналогова електродистанційна (ЕДСУ). Су-27 став першим серійним радянським літаком із такою системою. Вона дозволяла пілоту впевнено літати на кутах атаки до 120 градусів. Саме тому Віктор Пугачов зміг у 1989 році показати світу знамениту «кобру Пугачова» — короткочасну зупинку в повітрі з кутом атаки майже 90 градусів.
Два двигуни АЛ-31Ф розташовані далеко один від одного. Це підвищує живучість: навіть якщо один двигун пошкоджений, літак може повернутися на базу. Тяга кожного на форсажі — 12 500 кгс. Співвідношення тяги до ваги близьке до одиниці, а в деяких режимах перевищує її.
Ключові цифри Су-27
- Довжина — 21,9 м
- Розмах крила — 14,7 м
- Площа крила — 62 м²
- Маса порожнього — близько 16 300–16 400 кг
- Максимальна злітна маса — до 33 000 кг
- Максимальна швидкість на висоті — 2500 км/год (М=2,35)
- Швидкість біля землі — 1400 км/год
- Практична стеля — 18 500 м
- Дальність польоту — до 3530–3900 км
- Бойовий радіус — близько 1500 км
- Перевантаження — +9 g
Озброєння та авіоніка
Базовий Су-27 озброєний 30-мм гарматою ГШ-30-1 із боєкомплектом 150 снарядів. На десяти точках підвіски можна розмістити до 6000–8000 кг бойового навантаження. Основні ракети — Р-27 (середньої дальності з радіолокаційним і тепловим наведенням) та високоманеврені Р-73 ближнього бою.
Радар Н001 «Меч» здатен виявляти цілі класу «винищувач» на відстані 80–100 км у передній півсфері. Оптико-електронна система ОЕПС-27 працює в інфрачервоному діапазоні і дозволяє атакувати цілі без увімкнення радіолокатора. Шоломна система цілевказівки «Щель-3УМ» давала пілоту змогу наводити ракети просто поворотом голови — на той час це було революційно.
За моїм досвідом спостереження за роботою цих машин, саме поєднання потужного радара і відмінної маневреності робить Су-27 небезпечним і на далекій, і на близькій дистанції.
Модифікації та спадщина
На базі Су-27 виросла ціла родина. Двомісний навчально-бойовий Су-27УБ, палубний Су-33, багатоцільовий Су-30, ударний Су-34 і глибоко модернізований Су-35. Китай створив на його основі J-11, а пізніше — J-15 і J-16.
У Росії провели кілька етапів модернізації до рівня Су-27СМ і Су-27СМ3. У цих версіях з’явилися нові радари, багатофункціональні дисплеї, можливість застосовувати ракети Р-77 і ударне озброєння. В Україні частину літаків модернізували до стандартів Су-27С1М, Су-27П1М і УБ1М з інтеграцією західної навігації та можливості нести західні боєприпаси.
Міфи vs Реальність
Міф: Су-27 — чистий перехоплювач, нездатний працювати по землі.
Реальність: Уже базові версії могли нести бомби і некеровані ракети. Модернізовані машини успішно застосовують керовані авіабомби, протирадіолокаційні ракети і навіть західні GBU-39 та JDAM-ER.
Бойове застосування і сучасний статус
Перше бойове застосування відбулося в Абхазії 1992–1993 років. Ефіопські Су-27 у 1999–2000 роках збили кілька еритрейських МіГ-29. Російські машини працювали в Грузії 2008 року і в Сирії з 2015-го.
Найбільш інтенсивне застосування Су-27 отримав під час російсько-української війни. Українські пілоти використовують їх і для завоювання переваги в повітрі, і для точних ударів по наземних цілях. Літаки адаптували під західні боєприпаси: AGM-88 HARM, JDAM-ER, GBU-39, AASM Hammer. Станом на 2026 рік українські Су-27 продовжують виконувати бойові вильоти, хоча їхня кількість суттєво зменшилася через втрати.
У Росії базові Су-27 поступово замінюють на Су-30СМ і Су-35С, але модернізовані СМ і СМ3 досі несуть службу. Казахстан, Китай, В’єтнам, Ефіопія, Ангола та кілька інших країн також експлуатують ці машини.
Особистий інсайт
За моїм досвідом, сила Су-27 полягає не лише в цифрах. Це літак, який «пробачає» помилки пілоту і дозволяє виходити з ситуацій, де інші машини вже безсилі. Його велика маса і запас палива дають час подумати, а маневреність — шанс вирватися. Саме тому навіть через сорок років після першого польоту він залишається в строю.
Для кого цей літак
Підходить: повітряним силам, яким потрібен важкий винищувач з великою дальністю і можливістю нести серйозне навантаження. Ідеальний для охорони великих територій і ескорту бомбардувальників.
Не підходить: країнам із обмеженим бюджетом на експлуатацію. Су-27 вимагає якісного обслуговування, багато пального і досвідчених пілотів. Легкі винищувачі типу МіГ-29 у цьому плані простіші.
Цікаво, що спеціально підготовлена версія П-42 у 1986–1990 роках встановила 41 світовий рекорд швидкопідйомності та висоти. Ці досягнення досі вражають.
Су-27 не просто літак. Це ціла епоха радянської авіації, яка продовжує жити в модифікаціях і в руках пілотів, що літають на ньому сьогодні. Його силуети все ще з’являються в небі над різними континентами, а «кобра» залишається символом того, на що здатна людина і машина, коли вони працюють разом.