By Софія Коваль 
Станом на кінець липня 2026 року Ізраїль веде складну багатофронтову війну. Головні противники — залишки ХАМАСу в секторі Газа, ослаблена, але все ще боєздатна «Хезболла» у Лівані та безпосередньо Іран разом із його проксі-структурами.
Прямих повномасштабних боїв на всіх напрямках одночасно немає, проте напруга залишається високою. Контроль території в Газі й буферні зони на півдні Лівану поєднуються з високою бойовою готовністю проти Ірану після спільної ізраїльсько-американської операції початку року.
Ситуація, у якій опинився Ізраїль улітку 2026-го, вже давно вийшла за межі класичної війни з одним противником. Те, що почалося 7 жовтня 2023 року атакою ХАМАСу, переросло у багаторічну кампанію проти цілої «осі опору», яку координував і фінансував Тегеран. Сьогодні ця війна нагадує не стільки фронт, скільки складну мережу конфліктів різної інтенсивності, де кожен напрямок вимагає своїх ресурсів, тактики й політичних рішень.
Для звичайного спостерігача картинка виглядає плутаною: у Газі формально діє перемир’я, на півдні Лівану — рамочні домовленості, а з Іраном то затишшя, то нові удари. Насправді ж Ізраїль продовжує бойові дії одразу на кількох аренах, і жодна з них остаточно не закрита.
Газа: перемир’я, яке не принесло тиші
Сектор Газа залишається найстарішим і водночас найболючішим фронтом. Після жовтня 2025 року, коли було укладено угоду за посередництва США, інтенсивність боїв суттєво знизилася. Проте «тиша» виявилася відносною. Ізраїльські сили контролюють приблизно 60–70 відсотків території сектору, поступово розширюючи так звану «жовту лінію». У зоні, що залишилася під впливом ХАМАСу, група намагається відновлювати тунелі й командні пункти, а ЦАХАЛ відповідає точковими ударами.
ХАМАС втратив значну частину керівництва й бойового потенціалу. Багато бригад розгромлені, склади знищені, але повного роззброєння не відбулося. Саме відмова групи скласти зброю залишається головною перешкодою для переходу до другої фази угоди. Через це ізраїльські військові регулярно проводять операції проти тих, кого вважають порушниками режиму припинення вогню.
Гуманітарна ситуація в секторі залишається важкою. Більшість населення досі перебуває в статусі внутрішньо переміщених осіб, а контроль над територією з боку Ізраїлю продовжує обмежувати доступ до частини районів. При цьому обидві сторони звинувачують одна одну в порушеннях домовленостей.
Ключові цифри по Газі (станом на літо 2026)
- Контроль Ізраїлю — близько 60–70 % території
- Формальне перемир’я діє з жовтня 2025 року
- Інтенсивність боїв — середня, переважно точкових
- Головна невирішена умова — роззброєння ХАМАСу
Ліван і «Хезболла»: буферна зона замість повної перемоги
Північний фронт довгий час вважався найнебезпечнішим через потужний ракетний арсенал «Хезболли». Після ескалації навесні 2026 року Ізраїль провів масштабну операцію, яка суттєво послабила угруповання. Були знищені склади, командні пункти й частина інфраструктури на півдні Лівану. ЦАХАЛ створив буферну зону глибиною кілька кілометрів, звідки регулярно проводить зачистки.
У червні 2026 року за посередництва Сполучених Штатів було підписано рамочну угоду. Вона передбачає поступовий вивід ізраїльських сил в обмін на розгортання ліванської армії та роззброєння «Хезболли» південніше річки Літані. На практиці процес іде повільно. «Хезболла» відмовляється повністю здавати зброю, а Ізраїль не поспішає залишати зайняті позиції.
Життя на півночі Ізраїлю досі підпорядковане логіці війни. Сирени лунають рідше, ніж у 2024–2025 роках, але загроза дронів і поодиноких ракет залишається. У Лівані, своєю чергою, продовжуються локальні сутички, руйнування населених пунктів і суперечки щодо статусу буферної зони.
Хронологія ключових подій на ліванському напрямку
Березень 2026 — початок масштабної ізраїльської операції проти «Хезболли» після ракетних обстрілів.
Березень–червень 2026 — створення буферної зони, значні втрати угруповання.
Червень 2026 — підписання рамочної угоди зі США як посередником. Процес імплементації триває з постійними зривами.
Іран: головний архітектор загрози і прямий противник
Саме Іран залишається стратегічним центром усієї системи, проти якої бореться Ізраїль. 28 лютого 2026 року Ізраїль і Сполучені Штати розпочали спільну операцію («Рев лева» з ізраїльського боку та «Епічна лють» з американського). Удари були завдані по ядерних об’єктах, ракетних базах і керівництву. За низкою повідомлень, під час цих дій загинув верховний лідер Алі Хаменеї.
Іран відповів масованими ракетно-дроновими атаками як по Ізраїлю, так і по американських базах у регіоні Перської затоки. Бойові дії тривали кілька місяців із перервами. У червні 2026 року Вашингтон і Тегеран підписали меморандум про взаєморозуміння, який мав відкрити шлях до переговорів. Проте вже 8 липня США заявили про завершення дії цього документа і відновили удари.
Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу 26 липня чітко окреслив умови, за яких, на його думку, конфлікт може завершитися: або падіння іранського режиму, або його вимушена відмова від ядерної програми. «З угодою чи без неї» ядерні амбіції Тегерана мають бути зупинені, наголосив він. Водночас Ізраїль готується діяти самостійно, якщо Сполучені Штати оберуть більш стриманий курс.
Наразі прямих масованих ізраїльських ударів по території Ірану в останні тижні липня не фіксувалося в тому самому обсязі, що навесні. Проте бойова готовність залишається максимальною, а будь-який новий запуск у бік Ізраїлю, за словами міністра оборони, отримає «дуже сильну відповідь».
Міфи vs Реальність
Міф: Ізраїль зараз веде повномасштабну війну з Іраном на його території.
Реальність: Основні удари по Ірану в липні 2026 року завдають США. Ізраїль перебуває у високій готовності, перехоплює загрози й залишає за собою право на самостійні дії.
Міф: У Газі й Лівані вже настав мір.
Реальність: Діють лише крихкі режими припинення вогню з регулярними порушеннями з обох сторін.
Інші напрямки: Сирія, Ємен і Західний берег
Крім трьох головних фронтів, Ізраїль продовжує активність і на периферії. У південній Сирії після падіння режиму Асада ЦАХАЛ утримує позиції, щоб не допустити закріплення іранських проксі біля кордону. Удари по складах і логістичних точках відбуваються регулярно.
Хусити в Ємені залишаються епізодичною, але відчутною загрозою. Їхні атаки на судноплавство в Червоному морі й поодинокі запуски в бік Ізраїлю змушують тримати в готовності системи ППО. Інтенсивність цього напрямку нижча, ніж у Газі чи Лівані, проте повністю його списати з рахунків неможливо.
На Західному березі Йордану ситуація традиційно напружена. Операції проти місцевих осередків збройного опору, сутички з поселенцями й палестинськими групами тривають майже щотижня. Цей фронт не має характеру відкритої війни, але постійно відволікає сили й увагу.
Актуальні зміни 2026 року
Головна зміна цього року — перехід від війни з проксі до прямого зіткнення з Іраном. Операція лютого–червня 2026-го стала наймасштабнішим ізраїльсько-американським ударом по іранській ядерній і ракетній інфраструктурі за всю історію конфлікту. Паралельно Ізраїль закріпив територіальний контроль у Газі й створив довгострокову буферну зону в Лівані. Рамочні угоди з’явилися, але жодна з них не привела до остаточного роззброєння противників.
Порівняння фронтів: хто і як загрожує зараз
Щоб краще зрозуміти розподіл зусиль, варто поглянути на основні напрямки поруч.
| Фронт | Основний противник | Статус на липень 2026 | Рівень загрози |
|---|---|---|---|
| Газа | ХАМАС | Перемир’я з порушеннями, контроль Ізраїлю 60–70 % | Середній, партизанський |
| Ліван | «Хезболла» | Рамочні угоди, буферна зона ЦАХАЛ | Середній, дрони й ракети |
| Іран | Режим і КСІР | Висока готовність, удари США, Ізраїль на сторожі | Високий потенціал ескалації |
| Ємен | Хусити | Епізодичні загрози, Червоне море | Низький–середній |
Дані узагальнені на основі відкритих звітів і заяв сторін станом на середину–кінець липня 2026 року.
Важливе попередження
Ситуація залишається вкрай динамічною. Будь-який зрив рамочних домовленостей у Лівані, новий великий запуск з боку Ірану чи відмова ХАМАСу від подальших кроків щодо роззброєння можуть швидко повернути конфлікт у фазу високої інтенсивності. Регіон балансує на межі нової ескалації.
За моїм досвідом спостереження за цим конфліктом протягом останніх трьох років, найбільша небезпека полягає не в одному потужному ударі, а в накопиченні «малих» криз. Кожен фронт окремо виглядає керованим, але разом вони створюють постійне навантаження на ізраїльське суспільство, економіку й політичну систему. Мобілізаційний ресурс уже випробуваний на межі, а суспільна втома відчутна навіть у тих районах, куди ракети майже не долітають.
Водночас Ізраїль зміг суттєво послабити всі основні компоненти іранської «осі». ХАМАС більше не здатен на операції масштабу 7 жовтня. «Хезболла» втратила значну частину арсеналу й свободи маневру на півдні. Іранська ядерна програма й ракетний потенціал зазнали відчутних втрат. Проте жоден із противників не капітулював і не зник.
Саме ця незавершеність і формує сьогоднішню картину. Ізраїль воює не з однією державою чи групою, а з цілою системою загроз, яка адаптується, перегруповується й чекає слушного моменту. Поки політичні рішення щодо остаточного роззброєння чи зміни режимів залишаються нереалізованими, військові продовжуватимуть тримати кілька фронтів одночасно.
У такій конфігурації будь-яка нова домовленість — чи то в Газі, чи то в Лівані, чи то навколо ядерної програми Ірану — стає не кінцевою точкою, а лише ще одним етапом довгої боротьби. І саме це, мабуть, найточніше характеризує стан справ станом на літо 2026 року.