By Софія Коваль 
Х-31П ракета — це радянська/російська надзвукова протирадіолокаційна зброя класу «повітря—поверхня», створена для знищення радіолокаційних станцій систем ППО середньої та великої дальності. Вона наводиться на джерело випромінювання пасивною головкою самонаведення і розвиває швидкість до 1000 м/с.
Базова версія вражає цілі на відстані 15–110 км, а модернізована Х-31ПД сягає 180–250 км. Завдяки комбінованому двигуну ракета зберігає високу швидкість на всій траєкторії, що робить її одним із найнебезпечніших інструментів придушення ППО.
Коли мова заходить про сучасну повітряну війну, мало що здатне так різко змінити розклад сил, як добре наведена протирадіолокаційна ракета. Х-31П саме з таких. Вона не просто летить до цілі — вона «слухає» радіоефір і б’є туди, звідки лунає сигнал радара. За майже чотири десятиліття служби ця ракета встигла побувати в кількох конфліктах і досі залишається в арсеналі.
Як з’явилася Х-31П: від задуму до прийняття на озброєння
Розробку розпочали в середині 1970-х у ОКБ «Звезда». Причиною стала незадоволеність попередницею — Х-27ПС. Та мала недостатню дальність і швидкість, тож літак-носій змушений був заходити в зону ураження комплексів типу Improved Hawk чи Nike Hercules. Конструктори поставили завдання створити ракету, яка б дозволяла пуск поза досяжністю більшості тодішніх ЗРК.
Перші льотні випробування стартували в травні 1982 року. Державні спільні випробування проходили кількома етапами впродовж 1983–1988 років. У березні 1988-го ракету з новою головкою самонаведення успішно випробували, і того ж року вона офіційно увійшла на озброєння. Деякі джерела вказують 1989 рік, але більшість підтверджує 1988-й.
Хронологія ключових подій
- 1975–1977 — початок розробки в ОКБ «Звезда»
- травень 1982 — перші льотні випробування
- 1983–1988 — державні спільні випробування
- 1988 — прийняття на озброєння базової Х-31П
- 2000-ті — поява модифікацій Х-31ПД та Х-31ПК
- 2012 — початок серійного виробництва Х-31ПД
Цікаво, що саме Х-31П і її протикорабельний брат Х-31А стали першими серійними авіаційними ракетами з комбінованим повітряно-реактивним двигуном. Твердопаливний прискорювач розганяє ракету, після чого вмикається прямоточний двигун, який працює на керосині й атмосферному повітрі. Така схема дає високу швидкість і порівняно невелику димність.
Конструкція та принцип дії
Зовнішньо Х-31П легко впізнати за характерними бічними повітрозабірниками. Довжина базової версії — 4,7 м, діаметр корпусу — 360 мм, розмах крил — близько 914 мм. Стартова маса коливається в межах 586–600 кг залежно від джерела. Бойова частина — осколково-фугасна масою 87–90 кг.
Головка самонаведення — пасивна радіолокаційна, модульна. Для перекриття різних частотних діапазонів застосовували кілька варіантів: ПРГС-4ВП (Л-111), ПРГС-5ВП (Л-112) та ПРГС-6ВП (Л-113). Ракета може захопити ціль ще на підвісці під літаком або вже в польоті. Якщо радар противника тимчасово вимикається, інерційна система допомагає утримувати курс, а при повторному включенні наведення відновлюється.
Ключові цифри
- Максимальна швидкість — 1000 м/с (понад 3 Маха)
- Середня швидкість — 600–700 м/с
- Дальність базової версії — 15–110 км
- Дальність Х-31ПД — 180–250 км
- Висота застосування — від 100 м до 15 км
- Кругове ймовірне відхилення — 5–8 м (у деяких джерелах 2–5 м)
Двигун дозволяє ракеті маневрувати з перевантаженням до 10–15 g. Це ускладнює перехоплення навіть сучасними комплексами.
Модифікації: що змінилося з роками
Базова Х-31П з часом отримала кілька серйозних оновлень. Найпомітніша — Х-31ПД. У ній збільшили запас палива, посилили бойову частину до 110 кг і підняли дальність майже вдвічі. Довжина зросла до 5,34 м, стартова маса — до 715 кг. Серійне виробництво розпочали у 2012 році.
Х-31ПК отримала неконтактний датчик підриву «Крапля». Це дозволило ефективніше вражати радари з піднятими антенами (до 15 м). Існує також проект Х-31ПМ із покращеною завадостійкістю та дальністю.
Міфи vs Реальність
Міф: Х-31П завжди гарантовано знищує будь-який радар з першого пуску.
Реальність: Точність залежить від умов, висоти пуску, активності цілі та засобів РЕБ. У сучасних конфліктах частина ракет збивається або змушує радар лише тимчасово замовкнути.
Міф: Ракета застаріла і майже не застосовується.
Реальність: Станом на 2025–2026 роки Х-31П і особливо Х-31ПД регулярно фіксують у комбінованих ударах.
Носії та тактика застосування
Ракета сумісна з широким колом літаків: Су-24М, Су-27 різних модифікацій, Су-30, Су-34, Су-35, МіГ-29 (у тому числі К і КУБ), МіГ-35, МіГ-27М та іншими. Пуск можливий на швидкостях носія 650–1250 км/год і висотах від 100 м до 15 км.
Типова тактика — «приглушення» ППО. Літак-носій залишається поза зоною ураження більшості ЗРК, випускає ракету, яка сама шукає джерело випромінювання. Часто Х-31П застосовують у групі, щоб виснажити ресурси оборони перед основним ударом крилатими ракетами чи бомбардувальниками.
Бойовий шлях: від Грузії до сьогодення
Перше підтверджене бойове застосування відбулося 10 серпня 2008 року під час конфлікту в Грузії. Су-34 уразив грузинський радар біля Горі, після чого місцева ППО була змушена вимкнутися. Пізніше ракету використовували в Сирії.
З 2022 року Х-31П стала регулярним учасником ударів по українській території. Особливо часто її фіксували в атаках на Одещину, Миколаївщину та Херсонщину. Пуски здійснювали як з літаків (Су-30, Су-34, Су-35), так і з акваторії Чорного моря. У 2025–2026 роках ракета продовжує з’являтися в комбінованих нальотах разом із дронами та іншими типами озброєння.
Цікаво знати
Х-31П і Х-31А стали першими у світі серійними бойовими авіаційними ракетами з комбінованим повітряно-реактивним двигуном. Ця схема дозволила зберегти високу швидкість на всій траєкторії польоту, що раніше було рідкістю для ракет такого класу.
За моїм досвідом спостереження за відкритими джерелами, саме комбінація високої швидкості, пасивного наведення і можливості пуску з безпечної дистанції робить Х-31П досі актуальною. Навіть коли частина ракет збивається, сам факт їхньої присутності змушує розрахунки ППО працювати в напруженому режимі й частіше вимикати радари.
Операторами, окрім Росії, у різні роки були Індія, Китай (де створили ліцензійну версію YJ-91), Алжир, Сирія, Венесуела та інші країни. У 2024–2026 роках з’являлися повідомлення про інтерес Індії до продовження ресурсу наявних ракет.
Х-31П залишається яскравим прикладом того, як конструкція кінця 1970-х — початку 1980-х, пройшовши кілька модернізацій, продовжує впливати на тактику повітряної війни. Її швидкість і принцип наведення досі змушують противника рахуватися з кожним увімкненим радаром.