By Софія Коваль 
Біологічна зброя — це засіб масового ураження, який використовує патогенні мікроорганізми або їхні токсини для завдання шкоди людям, тваринам чи рослинам. Її головна особливість полягає в тому, що вона діє не через вибух чи хімічну реакцію, а через інфекційний або токсичний процес, здатний поширюватися далі.
Міжнародне співтовариство визнало таку зброю неприйнятною ще в минулому столітті. Сьогодні її розробка, виробництво, накопичення і застосування повністю заборонені Конвенцією про біологічну і токсинну зброю 1972 року. Станом на 2026 рік до неї приєдналися 189 держав.
Тема біологічної зброї завжди викликає напругу. Вона торкається найглибших страхів — невидимої небезпеки, яка може прийти без звуку і запаху. Проте саме через цю небезпеку світ створив один із найважливіших режимів заборони зброї масового ураження. Розберімося, що саме стоїть за цим поняттям, як людство дійшло до повної заборони і які виклики залишаються сьогодні.
Що розуміють під біологічною зброєю
У найзагальнішому сенсі біологічна зброя — це будь-які біологічні агенти або токсини, а також обладнання чи засоби доставки, спеціально призначені для використання у ворожих цілях. Важливо розрізняти природні захворювання і навмисне застосування патогенів як зброї. Конвенція 1972 року чітко визначає межу: дозволені дослідження і виробництво агентів лише для профілактичних, захисних або інших мирних цілей.
На відміну від хімічної зброї, біологічна має кілька характерних рис. По-перше, інкубаційний період — час, коли заражена людина ще не відчуває симптомів, але вже може поширювати інфекцію. По-друге, потенційна здатність деяких агентів передаватися від людини до людини, що перетворює локальний інцидент на епідемію. По-третє, складність швидкого виявлення: симптоми часто нагадують звичайні захворювання.
Ключова відмінність від хімічної зброї полягає саме в можливості вторинного поширення через живих носіїв.
Міжнародне право розглядає біологічну зброю як один із трьох класичних видів зброї масового ураження поруч із ядерною та хімічною. Її заборона є абсолютною — жодна держава не має права володіти нею навіть «для стримування».
Коротка історія: від стародавніх часів до повної заборони
Ідеї використання хвороб у війні з’являлися ще в давнину. Історики згадують спроби заражати джерела води або катапультувати заражені тіла під час облог. У ХХ столітті тема набула зовсім іншого масштабу. Під час Першої світової війни з’явилися перші системні дослідження. Після неї 1925 року було підписано Женевський протокол, який заборонив застосування бактеріологічних методів ведення війни, але не заборонив розробку і накопичення.
Справжній прорив у правовому регулюванні стався в 1970-х. Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення була відкрита для підписання 10 квітня 1972 року і набрала чинності 26 березня 1975 року. Це став перший багатосторонній договір, який повністю заборонив цілий клас зброї масового ураження.
Хронологія ключових подій
- 1925 — Женевський протокол забороняє застосування бактеріологічних методів війни
- 1972 — відкриття для підписання Конвенції про біологічну зброю
- 1975 — Конвенція набирає чинності
- 1990-ті — розкриття масштабних програм, які існували всупереч Конвенції
- 2001 і пізніше — посилення уваги до біобезпеки після терактів і появи нових технологій
- 2024–2026 — зростання кількості держав-учасниць до 189, продовва роботи над механізмами верифікації
Незважаючи на заборону, деякі держави у різні періоди вели секретні програми. Найбільшою і найтривалішою вважається радянська програма, яка, за відкритими даними, діяла десятиліттями після підписання Конвенції. Після розпаду СРСР частина інфраструктури залишилася на території Росії. Сполучені Штати офіційно відмовилися від наступальної програми ще 1969 року.
Міжнародно-правовий режим сьогодні
Конвенція про біологічну зброю (часто скорочено BWC) зобов’язує держави-учасниці ніколи і ні за яких обставин не розробляти, не виробляти, не накопичувати і не передавати біологічну зброю. Вона також вимагає знищити або перепрофілювати вже існуючі запаси. Станом на 2026 рік учасниками є 189 держав. Кілька країн підписали, але ще не ратифікували документ, а окремі держави залишаються поза ним.
Головна слабкість режиму — відсутність обов’язкового механізму перевірок на місцях. На відміну від Конвенції про хімічну зброю, яка має Організацію із заборони хімічної зброї з потужними інспекційними повноваженнями, біологічна конвенція покладається переважно на національні звіти та добровільні заходи зміцнення довіри. Це створює простір для підозр і взаємних звинувачень.
Ключові цифри станом на 2026 рік
- 189 держав-учасниць Конвенції про біологічну зброю
- Понад 50 років чинності договору
- Відсутність постійної інспекційної організації на зразок ОЗХО
- Щорічні заходи зміцнення довіри (Confidence-Building Measures) залишаються добровільними
Окрім самої Конвенції, режим підтримують резолюція Ради Безпеки ООН 1540, Група Австралії (контрольні списки експорту) і механізм Генерального секретаря ООН для розслідування ймовірного застосування. У 2024–2025 роках у рамках ООН обговорювалися шляхи посилення верифікації, але консенсусу щодо створення повноцінного інспекційного органу поки немає.
Сучасні ризики та виклики
У ХХІ столітті загроза змінила характер. Класичні державні програми відійшли на другий план, натомість зросла увага до біотероризму, випадкових витоків і подвійного використання технологій. Сучасна біотехнологія, синтетична біологія та штучний інтелект відкривають можливості, про які не думали автори Конвенції 1972 року. Те, що колись вимагало великих державних лабораторій, сьогодні теоретично може бути доступнішим.
Окрему проблему становить дезінформація. Після 2022 року в міжнародних форумах неодноразово лунали взаємні звинувачення щодо нібито прихованих біологічних програм. Такі звинувачення рідко підкріплюються доказами, що відповідають стандартам Конвенції, але вони підривають довіру і ускладнюють конструктивну роботу.
Важливе попередження
Будь-яка робота з патогенами високого ризику вимагає найсуворіших стандартів біобезпеки та біозахисту. Неконтрольовані експерименти чи відсутність прозорості створюють загрозу не лише для окремої країни, а й для всього світу. Міжнародне право однозначно забороняє будь-які наступальні програми.
Ще один виклик — розмита межа між захисними дослідженнями і потенційно небезпечними розробками. Країни мають право вивчати патогени, щоб створювати вакцини і діагностику. Але та сама інфраструктура може викликати підозри. Саме тому прозорість, регулярні звіти та міжнародна співпраця залишаються критично важливими.
Міфи vs Реальність
Міф: Біологічна зброя — це завжди «суперпатоген», створений у лабораторії, який миттєво вбиває мільйони.
Реальність: Більшість історичних і потенційних агентів — це відомі природні патогени. Їхня небезпека полягає в навмисному поширенні, а не обов’язково в генетичній «суперзброї». Контроль і швидке реагування систем охорони здоров’я значно зменшують наслідки.
Міф: Конвенція 1972 року повністю усунула загрозу.
Реальність: Конвенція створила потужну норму і правову основу, але відсутність верифікації та швидкий розвиток технологій залишають простір для ризиків.
Етичний і суспільний вимір
Біологічна зброя порушує не лише правові, а й глибинні етичні межі. Вона спрямована не на військові об’єкти, а на саме життя — на здоров’я цивільного населення, тварин і рослин. Її застосування здатне викликати довготривалі екологічні та соціальні наслідки, які важко передбачити і ще важче контролювати.
За моїм досвідом аналізу відкритих міжнародних дискусій, найсильнішим стримувальним фактором залишається саме табу. Навіть держави, які в минулому мали програми, сьогодні публічно заперечують будь-яку наступальну діяльність. Порушення цього табу несе величезні політичні й репутаційні витрати.
Цікаво знати
Конвенція про біологічну зброю стала першим у історії договором, який заборонив цілий клас зброї масового ураження ще до того, як вона набула такого ж стратегічного значення, як ядерна. Її прийняли в епоху, коли біотехнології були значно примітивнішими, ніж сьогодні.
У 2026 році дискусії в Женеві та Нью-Йорку продовжуються. Держави шукають шляхи, як адаптувати Конвенцію до епохи синтетичної біології, штучного інтелекту і глобальних ланцюгів постачання лабораторного обладнання. Успіх залежатиме від готовності до прозорості і спільної відповідальності.
Біологічна зброя залишається одним із найскладніших викликів міжнародної безпеки саме тому, що вона стирає межу між миром і війною, між лабораторією і полем бою, між захистом і нападом. Саме тому світова спільнота тримає її під найсуворішою забороною — і повинна продовжувати зміцнювати цей режим, незважаючи на всі труднощі.